Дерматит

Опубліковано в Хвороби шкіри

Дерматит – це запалення шкіри, спричинене подразнюючою чи сенсибілізуючою дією екзогенних чинників. Причини розвитку дерматитів надзвичайно різноманітні. Розрізняють простий контактний (артифіціальний) дерматит і алергійний контактний дерматит.

Простий контактний дерматит.

Частіше розвивається гостро, після першого ж впливу певного чинника і має тенденцію до зворотного розвитку при його усуненні, в більшості випадків виникає тільки на місці контакту з відповідним чинником, іноді точно повторюючи його форму. За клінічними проявами розрізняють дерматити: еритематозні (еритемо-сквамозні), папульозні, везикульозні, бульозні і некротичні. Часто елементи висипки комбіновані (папуло-везикульозний, еритемо-бульозний тощо). Слід відзначити, що при локалізації на обличчі і геніталіях дерматит часто супроводжується значним набряком, що дуже лякає хворих і що необхідно враховувати при призначенні терапії.

Причини виникнення:

Механічні: попрілість часто розвивається в складках у дітей, на тлі ожиріння – гіперемія, мацерація, мокнення, печія, болючість.      

Фізичні:

а) вплив високої температури – опіки;

б) вплив низької температури – відмороження;

в) вплив тривалої дії холоду, сирості у астенізованих осіб – зашпарення (перніо): рецидиви в холодну пору, влітку ремісії повні або часткові, уражаються пальці рук і ніг, особливо в ділянці міжфалангових суглобів, рідше щоки, вушні раковини, підборіддя. Обмежені ділянки ціанотично-червоного кольору в ділянці пальців або блідо-червоного із синюшним відтінком в ділянці щік. При зігріванні сверблячка, паління, болючість. Розрізняють такі різновиди перніо: простий, виразковий, інфільтративний, бульозний, геморагічний, крапковий гіперкератоз, міліарно-лентикулярний, крайовий (на бокових поверхнях пальців, носа), сітчастий грудних залоз, сенільний, весняний на вушних раковинах;

г) вплив сонячних променів – гострий (еритема, набряк, бульозні елементи, загальні явища) або хронічний (інфільтрація, пігментація, сухість шкіри), сонячний дерматит;

д) вплив іонізуючої радіації – гострий (еритема, набряк, бульозні елементи, згодом атрофія, телеангіектазії, дисхромія) або хронічний (сухість шкіри, гіперкератози, папіломи, пігментації, тріщини, телеангіектазії, атрофія) променевий дерматит, який має схильність до злоякісного переродження;

Хімічні впливи – гострі дерматити аж до утворення некрозів;

Біологічні чинники – фітодерматити від контакту із рослинами (борщівник, первоцвіт, пастернак та інші) частіше виникають при контакті із вологими рослинами (роса, дощ), часто мають лінійний характер або форму листків. Еритема з чіткими контурами, набряк, іноді бульозні елементи. В анамнезі контакт із рослинами. Гусеничний дерматит від контакту із гусінню, виникає через кілька хвилин після контакту у вигляді набряклої уртикарної смужки.

Лікування призначається лікарем. Усунення дії етіологічних чинників. В більшості випадків можна обмежитись місцевою терапією. При наявності бульозних елементів їх проколюють, призначають холодні примочки, аерозолі з кортикостероїдами (оксициклозоль, оксикорт, полькортолон та інші). У випадках еритеми, набряку – кортикостероїдні мазі під оклюзію. При значних набряках на обличчі, геніталіях показані сечогінні препарати (фуросемід, лазікс) і місцево холодні примочки. У випадках дисемінованого ураження, особливо із наявністю множинних бульозних елементів, порушенням загального стану, показана системна кортикостероїдна терапія. При резистентних до терапії зашпареннях (перніо) призначаються також стероїдні мазі під оклюзію, гепароїд, циннарізин, делагіл, перитол, ксантинолу нікотинат, вітаміни С, А, Е. 

Алергійний контактний дерматит 

Етіологія. Найчастіше причиною цього дерматиту є контакт із різними хімічними речовинами: солі хрому, нікелю, кобальту, формальдегідні смоли, косметичні засоби, лікарські препарати (антибіотики, сульфаніламіди, новокаїн, фурацилін, етакридину лактат та інші), велика група хімічних речовин, які використовуються у промисловості.

Патогенез. Названі вище речовини є гаптенами і, зв’язуючись із сполуками епідермісу, набувають властивостей повного антигену. В результаті повторного контакту із вказаними речовинами розвивається сенсибілізація, яка може тривати впродовж місяців і років, і гіперчутливість сповільненого типу. Сенсибілізація спочатку моновалентна, а згодом може стати полівалентною.

Клініка. При алергічному контактному  дерматиті висипка локалізується на місцях контакту з алергеном (руки, обличчя, шия), але часто з’являється і на віддалених ділянках. Друга особливість у тому, що поряд з висипкою, характерною для простого контактного дерматиту, є ознаки, характерні для екземи (мікровезикуляція, справжній поліморфізм, мокнення, схильність до рецидивів). Третя – дерматит розвивається після певного латентного періоду.

Діагностика грунтується, крім клінічних даних, на вказівці про контакти хворого з певними алергенами, а також позитивних шкірних алергологічних тестах.

Лікування призначається лікарем. Виявити і усунути вплив алергену. Показана загальна гіпосенсибілізуюча терапія: тіосульфат натрію, кальцію хлорид чи глюконат внутрішньовенно, антигістамінові препарати: феністил, терфенадин, астемізол (гісманал), фенкарол та інші; сечогінні препарати, особливо при значних набряках (фуросемід), ентеросорбенти, в тяжких випадках кортикостероїди. Місцева терапія як при простих дерматитах. Бажано виключити з раціону харчові алергени (шоколад, гриби, мед, какао, апельсин та інші), екстрактивні речовини (бульйони, холодець). З метою профілактики рецидивів в міжрецидивний період можна проводити курси гістаглобуліну.