Екзема

Екзема – запальний процес шкіри, що виникає при підвищеній її чутливості (алергія) до різних подразників і характеризується ураженням переважно епідермісу. На відміну від дерматиту, екзему можуть викликати подразники, що для нормальної шкіри є індиферентними.

Причиною появи екземи можуть бути різні фактори (фізичні, хімічні, біологічні), але майже завжди спостерігається алергійний компонент. Алергійний стан організму розвивається поступово під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, нерідко в розвитку екземи основну роль грає підвищена чутливість до визначених алергенів. Суттєве значення має генетична схильність. У деяких хворих значну патогенетичну роль можуть відігравати порушення функції печінки, шлунково-кишкового тракту й ін. Захворювання зустрічається в будь-якому віці.

Етіологія і патогенез екземи достеменно не встановлені. У розвитку екземи мають значення спадкові чинники, розлади нейрогуморальної регуляції, функціональна недостатність шкіри і підвищена чутливість до зовнішніх впливів, послаблення імунологічної специфічної і неспецифічної реактивності, сенсибілізація до антигенів (хімічних, бактерійних, грибкових, фізичних, харчових), явища аутоагресії і аутоалергії.

З патофізіологічної точки зору екзему розглядають як алергійну реакцію сповільненого типу, з патанатомічної – як запалення в дермі і епідермісі.

Класифікація. Єдиної класифікації екземи немає. Враховуючи різні точки зору, можна запропонувати такий варіант:

Справжня (істинна, ідіопатична) екзема.

Мікробна:

а) варикозна,

б) паратравматична,

в) нумулярна,

г) мікотична,

д) сосків і ареол у жінок.

Себорейна.

Дизгідротична.

Професійна.

Дитяча.

Справжня (істинна, ідіопатична) екзема. Розрізняють такі стадії розвитку екзематозного процесу: еритематозна, папульозна, везикульозна, стадія мокнення, кірочкова, сквамозна, імпетигінозна, стадія ліхеніфікації. Екзематозний процес розвивається не завжди в зазначеній послідовності, одна стадія може переходити в іншу, обминаючи попередні, і на одній ділянці екзематозного процесу можуть одночасно існувати різні стадії.

На тлі еритеми виникають ексудативні папули, мікровезикули, які розміщуються під роговим шаром епідермісу і тому швидко руйнуються, особливо під впливом розчухів, утворюючи мікроерозії (крапкові ерозії), на поверхні яких виступають крапельки серозного ексудату, наче роса (серозні або екзематозні колодязі). Це явище крапкового мокнення дуже характерно для екзематозного процесу. Згодом ексудат засихає, утворюючи кірочки, при відпаданні яких залишається лущення. Якщо ж в стадії везикуляції приєднується піококова інфекція, то згодом кірочки стають грубими, масивними і нагадують імпетиго. Отже, в екзематозних вогнищах спостерігається строкатість висипки (справжній і несправжній, еволюційний поліморфізм), тобто одночасно існують різні первинні і вторинні елементи (плями, папули, везикули, пустули, ерозії, кірочки, лусочки, розчухи). Характерним вважається чергування уражених і неуражених ділянок шкіри („архіпелаг островів”). Висипка симетрична, супроводжується вираженою сверблячкою. При затяжному перебігу шкіра потовщується, інфільтрується, посилюється її малюнок, розвивається ліхеніфікація, яка характерна для хронічного перебігу процесу, можуть бути болючі тріщини, особливо на місцях, які постійно розтягуються. Отже, можна виділити характерні особливості справжньої екземи: 1) початок хвороби без видимої причини, на незміненій шкірі; 2) мікровезикуляція, явище мокнення; 3) серозні або екзематозні колодязі; 4) справжній і несправжній поліморфізм; 5) нечіткі границі вогнищ; 6) симетричність; 7) схильність до дисемінації, рецидивів; 8) сверблячка.

Перебіг екземи може бути гострий, підгострий і хронічний (варіанти: персистуючий і хвилеподібний із періодичними загостреннями).

Мікробна екзема характеризується: 1) асиметричністю; 2) чіткими межами вогнищ; 3) відшаруванням по краю вогнищ епідермісу у вигляді бордюру; 4) розвитком навколо виразок, ран, нориць, піодермійних процесів; 5) частою наявністю пустул по периферії; 6) при загостреннях розвиток еритемосквамозних алергідів на віддалених ділянках (обличчі, кінцівках).

Варикозна екзема виникає в результаті порушення мікроциркуляції, трофіки, сенсибілізації до мікробної флори і до ліків, які застосовуються для тривалого лікування варикозних виразок. При загоєнні виразок чи оперативному усуненні варикозних вен має тенденцію до самовилікування.

Паратравматична екзема формується навколо ран, опіків, нориць. Може тривалий час зберігатись і після загоєння цих основних патологічних вогнищ.

Мікотична екзема виникає на ділянках, уражених дріжджовими грибками, дерматофітами внаслідок сенсибілізації до них. При раціональній протимікотичній терапії має тенденцію до регресування.

Нумулярна екзема характеризується розвитком круглих чи овальних вогнищ різної величини, частіше на кінцівках, явище мокнення може бути прихованим і виявляється при зшкрябуванні поверхні вогнищ. Її розвиток іноді пов’язують із наявністю хронічних вогнищ інфекції, особливо у дітей. Іноді хвороба має схильність до дисемінації, резистентна до терапії, в окремих випадках після кількох років існування спонтанно регресує.

Екзема грудних сосків і ареоли у жінок може розвинутись на тлі корости, тріщин сосків у період вигодовування немовлят, піодермійних процесів, сенсибілізації до тканин бюстгальтерів. Тому в лікуванні має значення усунення дії цих чинників.

При екземі зовнішнього слухового проходу часто виявляють грибки роду аспергілюс та дріжджові грибки. Вона може розвинутись внаслідок сенсибілізації до гнійних виділень при хронічних отитах чи ліків, які закапують у вухо.

Екзема повік може виникнути теж в результаті сенсибілізації до очних крапель (сульфацил натрій, левоміцетин, адреналін) або як віддалена алергійна реакція на хронічні вогнища кандидозу в роті (зуби, протези) чи геніталіях у жінок. При виявленні і усуненні цих причин екзема регресує.

Інтертригінозна екзема (складок) розвивається як результат сенсибілізації до піококів чи дріжджових грибків, що необхідно враховувати при лікуванні.

Професійна екзема не має особливої клінічної специфіки, пов’язана із впливом професійних шкідливостей, найчастіше хімікатів (солей хрому, нікелю, кобальту, цементу тощо), часто локалізується на руках, може регресувати при усуненні контакту із сенсибілізаторами.

Себорейна екзема локалізується на себорейних ділянках (волосиста частина голови, завушні складки, обличчя, ділянка грудини, міжлопаткова). Немає мікровезикул, серозних колодязів, розвивається частіше після настання статевого дозрівання. Виникають круглі, овальні жовто-рожеві плями із лущенням на поверхні, іноді вкриті жирними жовтими лусочками. В складках поверхня уражених ділянок червона, соковита, волога, в глибині – тріщини, іноді формуються кірочки. Хвороба супроводжується інтенсивною сверблячкою.

Дитяча екзема розглядається як перший ексудативний період розвитку атопічного дерматиту і клінічні прояви частіше характеризуються наявністю ознак справжньої, мікробної та себорейної екземи в різних комбінаціях. Найчастіша локалізація – обличчя, волосиста частина голови, рідше розвиваються дисеміновані форми.

Дисгідротична екзема характеризується утворенням мікровезикул на бокових поверхнях пальців, рідше – на долонях і підошвах, де можуть траплятись багатокамерні везикули значних розмірів, що нагадують розварені зерна рису. Порожнинні елементи або руйнуються, утворюючи ерозії, або засихають у кірочки. Згодом можуть формуватися різко відмежовані вогнища ураження на запальному тлі, що відрізняє їх від справжнього дизгідрозу.

Слід відзначити, що варикозна, паратравматична, мікотична екземи часто супроводжуються розвитком алергідів на віддалених ділянках (обличчя, кінцівки, тулуб, особливо при застосуванні нераціональної місцевої терапії).

Дифдіагноз проводиться, враховуючи форму екземи. Справжню екзему слід диференціювати від атопічного дерматиту; мікробну – від контактного дерматиту, піодермії (стрептодермії); себорейну – від псоріазу; дизгідротичну – від справжнього дизгідрозу; мікотичну – від дерматомікозів.

Лікування призначається лікарем. При складанні плану лікування враховують розповсюдженість і стадію процесу, наявність контакту із певним алергеном, внутрішньої патології.

У випадках обмеженого процесу можна обійтись тільки місцевою терапією. При вираженому мокненні примочки (2% борна кислота; 0,25 % розчин амідопірину, 0,25 % розчин нітрату срібла, відвар кори дуба, звіробою тощо) або застосовують аерозолі (полькортолон, оксикорт, оксициклозоль). На невеличкі ділянки мокнення можна призначати кортикостероїдні креми, а не мазі. В підгострих випадках лікування починають відразу із призначення кортикостероїдних мазей (дипросалік, целестодерм, ультралан, флюцинар, синалар, синафлан, фторокорт та інші). При мікробній, паратравматичній екземі використовують фукорцин. При локальних хронічних ліхеніфікованих екземах найкращий ефект справляють кортикостероїдні мазі із саліциловою кислотою під оклюзію (дипросалік, лорінден А, локасален) або із додаванням дьогтю (лорінден-тар). Можна використати і чисті стероїдні мазі (синалар, флюцинар, синафлан та інші). У випадках, ускладнених піококовою інфекцією показані синалар Н (з неоміцином), флюцинар Н, лорінден С, гіоксизон, кортоміцетин тощо).

Значно слабший ефект справляють гідрокортизонова, преднізолонова, деперзолонова мазі, локоїд, латикорт, апулеїн, які більш показані в дитячій практиці.

При варикозних екземах – хірургічне лікування варикозу, магнітолазерна терапія, включаючи черезсудинну.

У випадках дисемінованих екзем показана загальна терапія: антигістамінові препарати гісманал, (астемізол), фенкарол, феністил, терфенадин, дипразин, тавегіл, перитол та інші), заспокійливі (діазепам, реланіум, терален, еленіум та інші) і снодійні (радедорм, нітразепам), рибоксин. Коли немає різкого загострення, можна використати гістаглобулін. В гострих випадках тіосульфат натрію 30% по 10 мл в/в, хлористий  кальцій чи глюконат кальцію 10% по 10 мл в/в, сечогінні (фуросемід) впродовж 3-4 днів.

В особливо резистентних і поширених випадках застосовують кортикостероїдні препарати впродовж 3-4 тижнів (дипроспан, кеналог-40, депомедрол, таблетовані форми дозою 30-60 мг на добу преднізолону з поступовим зниженням дози). У випадках значного ускладнення піодермійним процесом сульфаніламіди (бісептол, котримоксазол, сульфадіметоксин, сульфален та інші). Або антибіотики (доксициклін, еритроміцин та інші). Слід уникати препаратів пеніциліну, новокаїну як сильних сенсибілізаторів.

По можливості корекція внутрішньої патології, особливо з боку шлунково-кишкового каналу (вобензим, фестал та інші ферментні препарати, ентеросорбенти), усунення дії виявлених алергенів. Не останню роль в лікуванні відіграють дієтичні заходи: уникнення вживання алкогольних напоїв, пива, екстрактивних страв (бульйони курячі, качачі), харчових алергенів (шоколад, апельсини та інші цитрусові, горіхи, гриби, натуральний мед, какао та інші).

Фітотерапія – застосування протиалергійних зборів (квіти бузини, пижми, трава звіробою, фіалки триколірної), відвару коренів валеріани, настоянки валеріани, глоду, глухої кропиви та інші.

Курортотерапія показана в хронічних незагострених випадках.

Прогноз при гострій екземі сприятливий, може настати повне одужання. Варикозна, паратравматична екземи при усуненні варикозу, загоєнні ран, нориць, теж можуть бути повністю вилікувані. Справжня (істинна) екзема більш резистентна до терапії, схильна до рецидивів.

Профілактика рецидивів зводиться до раціональної терапії екзем, усунення чинників, які можуть загострювати процес, виключення алкогольних напоїв, харчових алергенів, екстрактивних страв, подразнення шкіри хімікатами (цемент, пральні порошки, пасти, фарби, лаки тощо), синтетичною і вовняною тканинами, нормалізація функції шлунково-кишкового каналу. При варикозній екземі оперативне видалення розширених вен, користування еластичними бинтами, раціональне лікування трофічних виразок.