Псоріаз

Опубліковано в Хвороби шкіри

Псоріаз є одним з найбільш поширених захворювань людини нез’ясованої етіології, посідає одне з провідних місць за розповсюдженістю, що сягає від 2 до 8% населення країн світу. Цей дерматоз складає 10-15 % від загальної кількості захворювань шкіри, а серед дітей 19-22 %.

Псоріаз посідає провідне місце серед дерматозів, які характеризуються хронічним клінічним перебігом з періодами загострень та ремісій. Захворювання супроводжує людину все життя, негативно впливає на її життєдіяльність та працездатність. В останні десятиріччя відмічено зростання захворюваності на псоріаз та зміну структури дерматозу – зростання кількості ускладнених інвалідизуючих форм, що резистентні до терапії.

У зв’язку зі значною захворюваністю, хронічним перебігом та рецидивуючим характером, псоріаз являє собою важливу соціально-економічну проблему, тим більше якщо врахувати, що терапія псоріазу завдає практичному лікареві певних труднощів і часто не призводить до бажаного ефекту. Відсутність методів, що виліковують це захворювання обумовлює необхідність пошуку патогенетично обґрунтованих методів, у тому числі зовнішньої терапії.

Широке впровадження зазначених методів зовнішньої дії в комплексній терапії хворих на псоріаз сприятиме підвищенню ефективності лікування хворих на псоріаз.

Клініко-морфологічна характеристика

Псоріаз має генетичну та багаточинникову природу, характеризується мономорфним висипом на шкірі у вигляді папул, вкритих сріблястими лусочками, а також змінами в різних органах і системах.

Основним первинним морфологічним елементом у разі папульозно-бляшкової форми є рожево-червона папула запального характеру, схильна до периферичного росту (якщо папула в діаметрі більше ніж 2 см, вона називається бляшкою). Папула після свого виникнення швидко вкривається великою кількістю характерних лусочок. Лусочки сухі, сріблясто білі або трохи жовтуваті. Для псоріазу характерна відома тріада феноменів зішкрябування (симптом Ауспіца): 1) феномен „стеаринової плями”; 2) феномен „псоріатичної плівки”; 3) феномен „точкової кровотечі”.

Кількість елементів висипу, їхні величина і форма дуже різноманітні. Все залежить від стадії процесу та його поширеності. Визначення стадії процесу дуже важливе для призначення адекватної терапії.

У прогресуючій стадії папули дрібні, протягом перших трьох днів з моменту виникнення навіть не вкриті лусочками; якщо вже вкриті, то в результаті периферичного росту їх залишається рожева окрайка (не вкрита лусочками); папули насиченого рожевого кольору; для даної стадії характерним є симптом Кьобнера або ізоморфна реакція – після механічного подразнення через 3-5 днів на тому місці з’являються свіжі папули; хворих турбує значна сверблячка, вони збуджені.

У стаціонарній стадії відбувається стабілізація процесу, досить виражена інфільтрація папул, вони достатньо великих розмірів, в основному у вигляді бляшок, колір елементів темніший, ніж у прогресуючій стадії з синюшно-буруватим відтінком, лусочки лежать досить товстим шаром, навкруги папул можна помітити бліду окрайку (що говорить про відсутність периферичного росту папули).

У регресивній стадії папули стають плескатими, не так сильно виступають над рівнем шкіри, лусочок менше, великі бляшки діляться на дрібні (між ними з’являються смужки зблідніння), спостерігаються папули із западанням у центрі (тобто починається процес розсмоктування папули).

Улюблена локалізація висипу в разі псоріазу: розгинальні поверхні кінцівок (лікті, коліна), ділянка крижів, шкіра волосяної частини голови – по краю росту волосся; характерна симетричність висипу, але може уражатися будь-яка ділянка шкіри, нігтьової пластинки, внутрішні органи, суглоби. На місцях тривалого висипу відбувається зниження шкірної температури і майже цілковите припинення секреції сало – і потовиділення.

Відзначено, що анатомо-фізіологічні особливості шкіри тих ділянок, де локалізується псоріатичний висип, певною мірою визначають клінічну картину висипу.

Псоріатичне ураження у 27,5% пацієнтів починається з волосяної частини голови, а за наявності висипу і на інших ділянках спостерігається в 66,3 %. Ізольоване ураження волосяної частини голови спостерігається рідко – 1,5 %. Як правило, ця форма псоріазу розвивається на фоні вже існуючої себореї. При цьому папульозні елементи швидко зливаються, утворюючи бляшки або дифузне ураження, що вкриває всю волосяну частину голови у вигляді шолому. Осередки ураження рожеватого кольору, фестончастий край якого виходить на шкіру обличчя та шиї і має яскравий рожево-червоний колір. Осередок ураження вкривається рясними жирними пластівчастими лусочками жовтувато-сіруватого кольору.

На шкірі обличчя псоріатичний висип відзначають у 3-4%. Елементи часто розташовуються навколо очей, віка, брів, у носо-губних складках, іноді на носу та щоках „за типом метелика”. Висипи характеризуються буровато-рожевим кольором, стійким лущенням, нечіткими межами, нагадуючи себореїди. Псоріаз обличчя часто резистентний до терапії ультрафіолетовими променями.

Псоріаз крупних складок здебільшого перебігає як інтертригінозний варіант цього дерматозу. Ця форма псоріазу відзначається в осіб, які страждають на діабет, ожиріння, у дітей та людей похилого віку. Уражуються крупні природні складки: під грудними залозами, в пахово-стегенних, міжсідничних та пахових ділянках.

Осередки ураження багрово-червоного кольору, інфільтровані, лущення незначне, межі чіткі, по периферії – бордюр відшарованого рогового шару. Поверхня осередків волога та мацерована. Висипи схильні до розвитку ексудативних форм і вегетації.

Таким чином, інтертригінозний псоріаз за своєю сутністю є ексудативним, а анатомо-фізіологічні особливості будови шкіри у складках обумовлюють характерну клінічну картину. При псоріазі шкірних складок хворі скаржаться на свербіж і печію. В 1,3% випадків процес починається з ділянки геніталій, а в подальшому така локалізація сягає 22,8%. На glans penis та крайній плоті папули дрібні (1-2 мм), мають бурувато-червоний колір, позбавленні лущення. У деяких випадках вони мають щільну консистенцію, що вимагає диференціальну діагностику їх від сифілітичного висипу.

Псоріаз долоней та підошов. Ураження долоней та підошов при псоріазі зустрічається часто, за даними різних авторів, від 10 до 19 % випадків. Це, очевидно, пов’язано з травматизацією долоней і підошов, тертям, тиском, професійними контактами з мастильними маслами тощо. Псоріаз може починатися з долоней та підошов (біля 1 % випадків). Ця локалізація характерна для розповсюдженого та „застарілого” процесу.

Доцільно розрізняти три форми долонно-підошовного псоріазу:

підошов, що нерідко розповсюджується на тильній поверхні;

везикульозно-пустульозна форма, що нагадує дисгідротичну екзему;

форма, що нагадує рогову екзему, яка характеризується вираженим гіперкератозом.

При локалізації псоріазу в міжпальцьових складках стоп осередки мають білесувато-сірий колір, щільну консистенцію, навколо яких іноді є роговий шар, що відшаровується. Ця форма псоріазу називається білим псоріазом.

Ексудативна форма псоріазу. Серед різних форм псоріазу ця форма складає 3-5%. У результаті просочування ексудатом псоріатичні елементи вкриваються сірувато-жовтуватими пухкими корко-лусочками. При цьому не вдається феномен „стеаринової плями”, решта феноменів зберігаються. Нерідко при ексудативній формі псоріазу ексудація настільки виражена, що на шкірі з’являються порожнинні елементи, в деяких випадках пухирі. Висипи можуть з’являтися на різних ділянках шкірного покриву, супроводжуватися свербіжом і вкриватися кров’янисто-гнійними корками. Нерідко ексудативний псоріаз має розповсюджений і навіть генералізований характер та може сполучатися з іншими формами, наприклад, із псоріатичним артритом.

При ексудативному псоріазі шкіра відрізняється високою чутливістю до впливу різноманітних подразнюючих факторів (нервових, інфекційних, медикаментозних тощо). На думку деяких дослідників, ексудативний псоріаз є початком для інших форм псоріазу, таких як інтертригінозний, вегетуючий, рупіоїдний.

Треба відзначити, що рупіоїдний псоріаз характеризується наявністю на поверхні псоріатичних папул масивних шарових бруднувато-сірих лусочок, що надають елементам вигляд стулки раковини або грудки висохлого бруду. Горбиста поверхня нагадує „пейзаж гір”. Найчастіше висипи розташовуються на розгинальній поверхнях кінцівок, а також на шкірі живота, стегон, сідниць, дуже щільно, нагадуючи лати середньовічного лицаря.

Пустульозний псоріаз характеризується яскравою еритемою, набряком та численними пустулами, що існують водночас із папулами, лусочки стають вологими і перетворюються на корко-лусочки. Всі ці елементи зливаються і потім відшаровуються у вигляді „гнійних озер”.

Розрізняють два клінічних різновиди пустульозного псоріазу.

Пустульозний тип Цумбуша розвивається як вторинний процес у результаті трансформації інших форм псоріазу – вульгарного, інтертригінозного. При цьому збільшуються ексудативні прояви. Осередки ураження шкіри стають соковитими, виникає пустульозно-коркові елементи. В інших випадках пустульозний процес виникає первинно, без попередньої типової картини псоріазу.

Ураження шкіри набувають генералізований і навіть універсальний характер (вторинна еритродермія). Пустули виникають і на слизових оболонках. Це важке захворювання, яке супроводжується загальним нездужанням, температурною реакцією, лейкоцитозом. Воно може набути злоякісний перебіг, навіть з летальним кінцем.

Пустульозний тип Барбера починається з ураження долоней і підошов, де виникають пустульозні та псоріатичні осередки на еритематозному фоні. Спочатку пустули невеликі, потім зливаються у „гнійні озера”. Ураження шкіри досить довгий час може бути обмеженим тільки ділянкою долоней і підошов, але можлива також і генералізація процесу. Як правило, висип має симетричний характер, а вміст пустульозних елементів завжди стерильний. Виникненню пустульозного псоріазу сприяють різні провокуючі чинники: фокальна інфекція, ендокринні порушення, психічні травми, інтенсивна інсоляція, лікарські засоби тощо.

Диференціальну діагностику треба проводити з парапсоріазом, псоріазоподібними сифілідами, червоним плоским лишаєм, себорейною екземою в складках, з кандидозом, паховою епідермофітією та іншими дерматозами. Псоріаз нігтьових пластинок необхідно диференціювати з оніхомікозом.

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ПСОРІАЗ

Лікування псоріатичної хвороби призначається лікарем і проводиться з урахуванням стадії, форми та ступеня поширеності процесу. Лікування поділяють на загальне і місцеве. У випадках дисемінованих форм основним є загальне лікування, при обмежених формах досить тільки місцевої терапії.

Лікування хворих на псоріаз залежить від стадії та форми дерматозу, а також від клінічного перебігу захворювання. Тому перед призначення препаратів зовнішньої дії необхідно оцінити особливості дерматозу у конкретного хворого. Для цього необхідно:

І. Ретельно зібрати анамнез та визначити:

Тривалість захворювання.

Попередню терапії та її ефективність.

Тривалість ремісій.

Причину загострень.

ІІ. Уважно оглянути пацієнта та визначити:

Локалізацію уражень (обличчя, шия, кінцівки, тулуб, великі складки).

Поширеність уражень.

Форму та стадію захворювання.

Перебіг дерматозу.

ІІІ. Провести додаткові обстеження:

Обстеження хворих з метою виявлення та можливості усунення тригерних факторів, зокрема осередків хронічної інфекції.

При наявності висипів у крупних складках шкіри, на волосяній частині голови у разі виявлення ексудації – бактеріальні засіви на мікрофлору та чутливість до антибіотиків, а також бактеріологічні засіви на гриби роду Candida.

Оцінка за допомогою лабораторних методів гостроти запалення.

Виявлення можливих уражень суглобів та внутрішніх органів.

Незважаючи на різноманітність форм псоріазу, морфологічною сутністю його є порушення кератинізації та диференціації клітин епідермісу.

ЗОВНІШНІ ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ПСОРІАЗ

Зовнішні засоби для лікування хворих на псоріаз з урахуванням вище наведеного, які найчастіше використовуються, розподіляються на:

І. Кератопластичні та кератолітичні.

ІІ. Кортикостероїдні.

що містять за діючу речовину кортикостероїд різної сили дії;

комбіновані кортикостероїдні препарати:

кортикостероїд + кератопластичний чи кератолітичний засіб:

саліцилова кислота(бетасалік, лоринден А, дипросалік, белосалік);

сечовина (Преднікарб);

кортикостероїд + речовини антимікробної дії:

антимікотичні (Тримістин, тридерм)

антимікробні (дипрогент, целестерм-V з гараміцином, Кортонітол, Тримістин, Бетаметазону валерат).

ІІІ. Препарати дьогтю (цигнолін, цигнодерм, кам’яновугільний дьоготь, березовий дьоготь, дитранол, дитрастик, фридерм-дьоготь тощо);

ІV. Синтетичні аналоги вітаміну D3 (псоркутан, дайвонекс);

V. Фітопрепарати зовнішньої дії;

VІ. Індиферентні вітамінізовані креми та мазі.

З огляду на те, що перебіг псоріазу характеризується послідовними клініко-морфологічними змінами у шкірі, ефективне послідовне призначення препаратів, адекватних стадії запальних змін.

При гострому запальному процесі, що характеризується гіперемією, набряком, ексудацією, підвищеною мітотичною активністю у базальному шарі епідермісу, наявністю периваскулярної інфільтрації, мікроабсцесів Мунро доцільно використовувати зовнішні кортикостероїдні препарати сильні за дією на гідрофільній основі. При стабілізації шкірного процесу проникність шкіри для локальних кортикостероїдів знижується, тому доцільно використання кортикостероїдних препаратів на жирних основах.

При створенні алгоритму зовнішнього лікування хворих на псоріаз доцільно керуватися такими практичними принципами:

вибір кортикостероїду має відповідати інтенсивності клінічної картини псоріазу, тобто протизапальна, вазоконстрикторна, антиалергічна, антипроліферативна дія кортикостероїду повинна бути адекватною ступеню ураження шкіри;

концентрація кортикостероїду, частота застосування та інші характеристики препарату не повинні спричиняти побічних ефектів;

вид лікарської форми препарату має бути адекватний стадії запального процесу та його морфологічним особливостям, локалізації ураження;

уведення допоміжних речовин (кератоліки, антибіотики, антисептики) для розширення спектра дії кортикостероїдних препаратів і зведення до мінімуму їхньої концентрації на підставі знання молекулярних механізмів взаємодії.

Таким чином, з вище наведеного випливає ще один принцип – послідовність застосування різноманітних форм лікарських засобів в залежності від форм та стадій захворювання:

при гострому запаленні з проявами ексудації - аерозолі, гелі, лосьйони;

при згасанні запалення – креми;

при стаціонарній та регресивній стадії – мазі на гідрофобних основах.

Для зниження ризику розвитку можливих побічних ефектів від кортикостероїдів рекомендується:

починати терапію (за показанням) з більш сильних за дією кортикостероїдів на гідрофільних основах;

зменшувати за можливістю частоту аплікацій;

при наявності хронічного, торпедного запального процесу призначати препарати на гідрофобній основі.

МЕТОДИКИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ПСОРІАЗ 

Для лікування хворих на псоріаз традиційно використовували кератопластичний і кератолітичний препарат – саліцилову мазь від 2 до 10% - у залежності від ступеня вираженості лущення та гіперкератозу.

На сьогодні для лікування хворих на вульгарний псоріаз у прогресуючій стадії, псоріаз волосяної частини голови, долонно-підошовного псоріазу доцільно застосовувати принципово новий препарат кератолітичної дії на гідрофільній основі – 5% крем Карбодерм, що має протисвербіжні, антимікробні, відлущуючі, зволожуючі властивості завдяки діючій речовині – сечовині.

Після переходу процесу в стаціонарну та регресуючу стадії доцільно використання 10% крему Карбодерм. Креми наносяться 1-2 рази на добу на осередки ураження без обов’язкового наступного змивання. У стаціонарній стадії захворювання крем використовується при проведенні фонофорезу на інфільтровані бляшки, які супроводжуються вираженим гіперкератозом, а також під оклюзій ну пов’язку.

Якщо зовнішня терапія звичайного псоріазу обмежується призначенням препаратів кератопластичної чи кератолітичної дії та вітамінізованих кремів, мазей або засобів, що містять у особі фітопрепарати (мазь календули, мазь фладекс), інгібітори фосфодіестерази (5 % папаверинова мазь), то лікування хворих на торпідні форми псоріазу, що резистентні до звичайних методів завдає певних труднощів. Тому не зважаючи на те, що більшість фахівців дерматологів надають перевагу місцевим кортикостероїдам як препаратам першого вибору навіть у лікуванні обмеженого псоріазу середнього ступеня важкості, ми вважаємо, що показанням до використання топічних кортикостероїдів є:

-         псоріатична еритродермія;

-         ексудативні форми псоріазу;

-         долонно-підошовний псоріаз;

-         пустульозний псоріаз;

-         псоріаз волосяної частини голови та великих складок;

-         псоріатичні висипи на відкритих ділянках тіла в осіб конкретних професій (актори, викладачі, лікарі та ін.).

У разі їх виникнення без кортикостероїдів, що мають надзвичайно потужний вплив на різні ланки патогенезу дерматологічних захворювань, вираженого клінічного ефекту досягти не можливо. Призначення зовнішніх кортикостероїдів є тим меншим „злом”, що дозволяє зменшити дозу, а отже і ускладнення при застосуванні системних кортикостероїдів, цитостатичних препаратів. Відомо, що топічні кортикостероїди мають виражені протизапальні, протисвербіжні, вазоконстрикторні та протипроліферативні властивості, відрізняються один від одного не тільки хімічною структурою, але й силою місцевої дії або потенційною активністю.

За Європейською класифікацією топічні кортикостероїди поділяються на чотири класи:

І клас – слабкі за дією – гідрокортизон, преднізолон.

ІІ клас – помірної дії – флуметазон, півалат, флуокортолон, тощо.

Препарати ІІІ класу – сильніші за дією – бетаметазону валерат, триамцинолону ацетонід, флуоцинолу ацетонід та ін.

IV клас місцевих кортикостероїдів – дуже сильної дії – клобетазолу пропіонат (дермовейт, клобедерм), хальциноніт (хальцидерм) – використовують у випадках неефективності препаратів зазначених вище класів.

Найчастішими серед місцевих побічних проявів при довгостроковому безперервному лікуванні є:

-         атрофія шкіри (стриї, сглаженність фолікулярного малюнка);

-         телеангіоектазії;

-         затримка регенерації;

-         активація вірусної, бактеріальної, грибкової інфекції;

-         пероральний дерматит, розацеаподібний дерматит;

-         зміна функції сальних залоз (стероїдні вугри);

-         порушення трофіки шкіри;

-         гіпертрихоз;

-         реактивний дерматит, обумовлений „синдромом відміни”;

-         уповільнення репаративних процесів.

В останні роки з’явилося нове покоління місцевих кортикостероїдів (мометазону фуроат, метилпреднізолону ацетат, гідрокортизону бутират), що не містять у своїй структурі атомів фтору (нефторовані). Це робить їх значною мірою вільними від багатьох від вищесказаних побічних ефектів. Ці препарати таким чином вдало в собі поєднують високу терапевтичну ефективність фторованих кортикостероїдів та мінімальний ризик розвитку небажаних дій. Вони можуть використовуватися в дитячій практиці і при хронічних процесах для довготривалого лікування. Деякі з них (елоком, адвантан) мають пролонговану дію і можуть застосовуватися один раз на добу.

Експериментальне вивчення терапевтичної ефективності та морфологічних і імуноморфологічних змін шкіри при використанні препаратів, що містять різні за силою дії кортикостероїди на різних основах, показало, що мазі на гідрофобних основах, навіть ті, які містять кортикостероїди сильної дії, значно знижують прояви запальної реакції, але в той же час гальмують розсмоктування осередку запалення, переводячи, тим самим, його в хронічне.

Застосування ж препаратів на рідких та гідрофільних основах при гострому запаленні в першу добу викликає ніби-то навіть посилення ексудативних проявів, але вже до третьої доби їхній терапевтичний ефект значно перевищує такий при застосуванні гідрофобних основ. Це дозволило припустити, що гідрофобна основа забезпечує потужну протизапальну дію в глибоких шарах дерми, додає цьому запаленню більш торпідний перебіг й, тим самим, не забезпечує інтенсивного саногенезу, тоді як гідрофільна основа, підсилюючи на перший погляд ексудативні реакції, сприяє активації захисних неспецифічних реакцій у тканинах. Тому вони здебільшого відповідають гострій фазі запалення. Якщо процес має торпідний хронічний характер (після розв’язання гостро запальних проявів) більш ефективними, тобто більш відповідними характеру запалення виявляються мазі на гідрофобних основах.

Призначення сильних кортикостероїдів на гідрофільних основах у ранній термін запального процесу забезпечує досягнення швидкої клінічної ремісії, тоді як застосування більш слабких кортикостероїдів чи недостатньо гідрофільних основ може призвести до розвитку торпідності запального процесу, що важко надалі піддається зворотному розв’язанню, а також створює морфологічну основу для ускладнень (васкуліт, дистрофічні зміни нервових закінчень, недостатньо швидке загоєння епідермісу, тобто створюючи вхідні ворота для вторинної інфекції). Якщо ж запальний процес має хронічний характер, то достатнього ефекту можливо досягти при застосуванні препаратів на гідрофобній основі. Таким чином, ми одержали морфологічне підтвердження емпіричного досвіду дерматологів, що свідчить про необхідність послідовного застосування різних лікарських форм  у залежності від клінічної форми та стадії дерматозу.

Доведено, що введення допоміжних речовин у кортикостероїдні препарати зовнішньої дії розширює спектр їхньої дії, зменшує їхню концентрацію, чим запобігає ускладненням та усуває сенсибілізуючий вплив осередків піококової, грибкової інфекції та проявів вторинного інфікування.

Прикладами можуть бути такі препарати, як Тримістин – мазь на гельовій основі, що містить кортикостероїд середньої сили дії (тріамцінолону ацетонід), який завдяки властивостям спеціально створеної основи за силою дії може бути співставлений з препаратами ІІІ-ї групи. Цей препарат містить також катіонний антисептик (мірамістин), Преднікарб – мазь, до складу якої входить кортикостероїд середньої сили дії та кератолік сечовина.

Для лікування найбільш важких форм псоріазу, що вимагають інтенсивного впливу й у той же час не допускають дратівної дії, зокрема порушення функціонального стану шкірного покриву, не посилюючих запальних явищ, може бути рекомендований єдиний комбінований крем Бетаметазону валерат, що містить кортикостероїд сильної дії бетаметазону валерат і антисептик цетилпіридинію хлорид на гідрофільній основі.

Крем такого сполучення дозволяє досягти клінічного ефекту навіть при найважчих, резистентних до терапії формах захворювання (пустульозний псоріаз, долонно-підошовний псоріаз та ін.), оскільки забезпечує не тільки швидкий протизапальний ефект, але й високу протимікробну активність (у порівнянні з препаратами, які містять традиційні антибіотики). Навіть у випадках проведення системної кортикостероїдної терапії додаткове застосування цього крему дозволяє прискорити досягнення клінічної ремісії, а отже знизити курсову дозу кортикостероїду, надалі проводити підтримуючу терапію, уникаючи можливих побічних ефектів.

У разі потреби впливу на інфільтровані бляшки з вираженим гіперкератозом доцільно використовувати комбіновані препарати, що містять кортикостероїд і речовину, що має кератопластичну і кератолітичну дію. Прикладом такого препарату є Преднікарб, до складу якого входить сечовина і кортикостероїд середньої сили дії преднізолон.

У разі ускладнення процесу вторинною інфекцією лікар має можливість включити в терапевтичний комплекс використання мазі Мірамістин. Катіонний антисептик мірамістин 0,5% має широкий спектр антибактеріальної та протигрибкової дії, а його основа, виказуючи виражений антиексудативний і протизапальний ефект дозволяє застосовувати препарат у найгостріший період захворювання, включаючи період мокнуття. У цьому випадку можливо також застосування комбінованих препаратів, що містять кортикостероїд і антисептик.

При вираженому запальному процесі доцільно застосовувати препарат Тримістин, при менш виражених запальних змінах можливе застосування препарату Кортонітол, що містить кортикостероїд слабкої дії (гідрокортизон) і антисептик нітазол.

Для лікування хворих на псоріаз із торпедним перебігом при резистентності до звичайних зовнішніх засобів лікування рекомендовано використання мазей, що містить кортикостероїди на гідрофобній основі.

Таким чином, пропонується призначення засобів зовнішньої терапії, що містять кератолітичні та кератопластичні речовини, а також кортикостероїди на різних основах на різні ділянки шкіри, поетапно використовуючи комбіновані засоби, що адекватні за механізмом та силою дії формам і стадіям захворювання.

При вульгарному псоріазі у прогресуючій стадії у сприятливому перебігу та ураженні волосяної частини голови призначають 5% крем Карбодерм.

При вульгарному псоріазі у стаціонарній стадії та при долонно-підошовному псоріазі призначають 10% крем Карбодерм, при вираженій інфільтрації – фонофорез з 10% кремом Карбодерм.

У разі необхідності використання топічних кортикостероїдних препаратів (ексудативна форма, пустульозний псоріаз, долонно-підошовний показано застосування препарату Тримістин, при найбільш тяжких проявах цих форм – крем Бетаметазону валерат.

При резистентних до звичайних зовнішніх засобів у стаціонарній стадії псоріазу доцільно використовувати Преднікарб, при необхідності під оклюзійну пов’язку.

У випадках, коли приєднується вторинна інфекція, при виражених запальних проявах, при ураженні великих складок призначають Тримістин, при помірних запальних ознаках – Кортонітол.