Короста

Опубліковано в Хвороби шкіри

Короста - це паразитарна контагіозна хвороба, збудником якої є коростяний кліщ. Щорічно в світі реєструється до 300 млн випадків корости, а епідемії корости повторюються приблизно кожні 30 років.

Кліщ (саркоптес скабієї гомініс) паразитує тільки на шкірі людини. Життєвий цикл коростяного кліща складається із двох періодів: репродуктивного (від яйця до личинки) і метаморфічного (від личинки до молодого кліща). Цикл розвитку кліща триває 14-20 днів. Личинки виходять із ходів і занурюються у вічка волосяних фолікулів і під лусочки рогового шару епідермісу. Період розвитку від личинки до кліща відповідає появі на шкірі хворого дрібних фолікулярних папул, поодиноких везикул і ледь помітних ходів. Запліднена самка вдень знаходиться в ходах в спокої, а ввечері переважно, між 18 і 21 годинами, прогризає ходи. Таким є добовий біоритм життєдіяльності кліща і цим пояснюється посилення сверблячки ввечері і вночі. Маніфестна, тобто з вираженими симптомами, короста розвивається в середньому через 4 тижні після переносу на шкіру людини хоча б однієї заплідненої самки, а при дисемінованих і задавнених випадках корости на шкірі хворих людей знаходяться від 3 до 30 живих самок.

Поза людиною коростяний кліщ живе 3-5 діб, цим пояснюється рідкість непрямого способу зараження. Кліщ гине при температурі вище 500С, отже, кип’ятіння білизни чи прасування гарячою праскою вбиває його. Кліщі і личинки практично відразу гинуть при температурі нижче нуля і це можна використати в зимовий період для дезінфекції матраців, виставивши їх на мороз.

Джерело зараження – хвора на коросту людина. Головний шлях розповсюдження хвороби – сімейно-побутові контакти. Зараження відбувається при переносі переважно запліднених самок на шкіру здорової людини (тоді інкубаційний період практично відсутній, оскільки вони негайно починають прогризати ходи в роговому шарі епідермісу, що супроводжується сверблячкою) або личинок (тоді клінічна симптоматика розвивається приблизно через 2 тижні). Це може відбутись при безпосередньому контакті із хворою людиною (спання разом із хворим в одному ліжку, статеві контакти тощо) або через речі, якими користувався хворий (постільна і натільна білизна, одяг, рушники, рукавички, іграшки тощо). Бувають випадки зараження в лазнях, душових, готелях, поїздах.

Чинники, що сприяють поширенню корости: утримання дітей в колективах (дошкільні дитячі установи, інтернати), міграція населення (туризм, сезонні роботи, перебування у відрядженнях), нехтування правилами особистої гігієни, несвоєчасне звернення за медичною допомогою, нераціональне самолікування, діагностичні помилки лікарів, відсутність огляду і лікування контактних осіб тощо. 

Клініка та клінічні різновиди корости:

Типова, класична форма.

Основними клінічними симптомами корости є:

1) сверблячка, яка посилюється ввечері і вночі;

2) характерні коростяні ходи на шкірі;

3) поява везикул, папуло-везикул, розчухів, геморагічних кірочок, які часто розміщені попарно або ланцюжком;

4) характерна локалізація висипки.

Отже, хворі скаржаться на сверблячку шкіри, яка посилюється ввечері і вночі. Сверблячка спостерігається не тільки на тих місцях, де заглиблюються кліщі чи личинки, а й рефлекторно на інших ділянках тіла. Вона посилюється з кожним днем і може набути генералізованого характеру. Сверблячка іноді може посилитись в процесі лікування корости або зберігатись і після закінчення лікування внаслідок подразнюючої дії ліків, що застосовувалися. В такому разі вона легко усувається застосуванням місцевих індиферентних засобів.

Характерні місця локалізації коростяної висипки: кисті (міжпальцеві складки кистей, бокові поверхні пальців), ділянка променево-зап’ясних суглобів, особливо згинальні і бокові поверхні; передні поверхні пахвових ямок, живіт, стегна, поперекова ділянка, сідниці, молочні залози у жінок, статеві органи у чоловіків. Характерним для корости вважається симптом Арді: локалізація кірочок, іноді гнійних, на розгинальних поверхнях ліктів. У дорослих коростяна висипка не буває на обличчі, шиї, волосистій частині голови, в міжлопатковій ділянці.

Найбільш характерним елементом висипки вважаються коростяні ходи, які найчастіше можна побачити на бокових поверхнях кистей і пальців, на згинальних і бокових поверхнях променево-зап’ясних суглобів, ліктях, тильних поверхнях ступнів. Це білуваті або бурого кольору лінії, які злегка підвищуються над рівнем шкіри, прямі або звивисті довжиною до 0,5-1,0 см. На передньому (сліпому) кінці ходу зрідка можна побачити везикули, тут перебуває самка кліща, яка іноді просвічує через роговий шар у вигляді темної крапки, особливо при розгляді під збільшуваним склом. Іноді коростяні ходи бувають у вигляді кількох везикул на різних стадіях розвитку, розміщених лінійно або ланцюжком. Можливе утворення під ходом поодинокої везикули чи навіть невеликого бульозного елемента, в покришці якого проходить коростяний хід. При засиханні ексудату хід набуває вигляду кірочок. Можна віднайти старі, сухі, напівзруйновані ходи у вигляді тріщин. Хід може перериватися везикулою або лінійною кірочкою. На місці зруйнованої везикули може утворитись віночок відшарованого епідермісу, з’єднаний із ходом, і тоді зовнішній вигляд його нагадує „ракетку”. Такі зміни можна виявити в міжпальцевих складках і в ділянці згинальної поверхні променевозап’ясного суглоба. У дорослих на закритих ділянках тіла (аксилярні ділянки, живіт, сідниці, внутрішня поверхня стегон, поперек, пахові, міжсідничні складки, молочні залози у жінок і статеві органи у чоловіків) спостерігаються ходи у вигляді білуватої лінії або лінійного лущення епідермісу на поверхні щільних, великих (0,5-1,5 см і більше) папул чи вузлів синюшного кольору.

Коростяні ходи добре проникаються при змазуванні розчином йоду, який проникає всередину ходів і забарвлює їх.

1. В типових місцях локалізації наявні також міліарні запального характеру, червоного кольору папули (вузлики) або папуло-везикули часто вкриті геморагічними кірочками внаслідок розчухів. Характерною особливістю є те, що вони теж розміщуються попарно або ланцюжком, прямолінійно чи під кутом на відстані до 0,5 см.

2.   Малосимптомна (доглянута) короста у осіб, які дотримуються гігієнічних правил, часто миються. В таких випадках відсутні коростяні ходи, кількість висипки незначна. Це міліарні фолікулярні папули, ізольовані везикули, окремі уртикарні елементи, гемарагічні кірочки, екскоріації в типових для корости місцях локалізації, сверблячка помірна або слабо виражена.

3.  Лікована короста спостерігається у осіб, які неправильно або недостатьно лікувалися від корости протипаразитарними засобами, або у осіб, які лікувалися кортикостероїдними мазями, що зменшують запальні явища і сверблячку, але не виліковують коросту. В таких випадках змінюється клінічна картина, що ускладнює діагностику. Сам факт лікування корости в анамнезі необхідно враховувати при оцінці об’єктивних даних.

4. Короста дітей грудного і раннього дитячого віку. В цих випадках спостерігається низка особливостей корости, які не властиві дорослим. Це: 1) висипка локалізується на будь-якій ділянці тіла, включаючи обличчя, шию, волосисту частину голови і особливо на долонях і підошвах; 2) більш значна кількість висипки зосереджується на шкірі нижніх кінцівок (стегна, гомілки, кісточки, внутрішні поверхні ступнів); 3) можлива наявність бульозних елементів в типових місцях локалізації корости, особливо на долонях і підошвах; 4) наявність уртикоподібних елементів; 5) висипка має більш соковитий, ексудативний характер; 6) можлива відсутність висипки в ділянці міжпальцевих складок кистей, на бокових поверхнях пальців; 7) сверблячка сильно виражена, що призводить до порушення сну; 8) коростяний кліщ може уражати нігті у грудних дітей (рідко), які потовщуються, стають крихкими, на поверхні утворюються поздовжні і поперечні тріщини, можливі пароніхії; 9) у дітей дошкільного і раннього віку клінічні прояви корости можуть бути мінімальними, коростяних ходів мало або вони слабо виражені.

5.   Ускладнена короста. Одне із найчастіших ускладнень корости – гноячкові хвороби шкіри (піодермії) можуть маскувати клініку корости, відвертаючи увагу від основного діагнозу, тому слід мати за правило при наявності піодермій хворих ретельно оглянути, особливо типові місця локалізації коростяної висипки.

6. Норвезька (кірочкова) короста трапляється у вигляді казуїстичних випадків у осіб з хворобою Дауна, сенільною деменцією, сірінгомієлією, під гіпсовими пов’язками. Клінічні прояви можуть бути обмеженими або розповсюдженими аж до розвитку еритродермії. Характерні значні нашарування сірих, жовтих, іноді чорних кірочок, рогових мас різних розмірів і товщин (до 2-3 см) не тільки на характерних для корости місцях, а й на обличчі, шиї, волосистій частині голови, вушних раковинах, долонях, підошвах (вогнищевий або дифузний гіперкератоз). При генералізації процесу ураження нагадують суцільний роговий панцир. Можливе тільки локальне розміщення кірочок в складках, на ліктях, тильній поверхні кистей. Кірочки видаляються важко, при цьому хворі відчувають болючість, а під кірками є значні мокнучі поверхні, шкіра суха, нігті потовщені, деформовані. У випадках розвитку еритродермії спостерігається дифузна гіперемія шкіри, інфільтрація, пластинчасте лущення, підвищується температура тіла, розвивається поліаденіт, при приєднанні піодермії – лейкоцитоз, еозинофілія, прискорена ШОЕ. Сверблячка незначна або відсутня. Ця форма корости теж контагіозна, а у контактних осіб розвивається типова короста.

7.   Зернова короста викликається кліщом, який живе на злаках, зерні, соломі, харчується личинками зернової молі, знищуючи її. Кліщ також виявляють у борошні, крупах, посівних травах, пилу підлоги. Спостерігаються спалахи хвороби. Потрапляючи на шкіру людини, цей кліщ спричиняє появу висипки, підвищення температури тіла. Хвороба починається через 2-3 години після контакту із зерном. Спочатку хворі відчувають поколювання і сверблячку, згодом з’являються уртикарні, уртико-везикулярні елементи, які теж супроводжуються сверблячкою. У дітей до 5 років процес перебігає більш спокійно, а у засмаглих на сонці дітей спостерігається абортивний перебіг. Висипка локалізується на обличчі, шиї, передній поверхні грудей, спині, плечовому поясі. Уртикарні елементи з вираженим набряком яскраво-червоного кольору з нерівними межами, іноді язикоподібної форми, величиною від монети до дитячої долоні. В центрі старих елементів можуть спостерігатись геморагічні кірочки, міліарні везикули, при локалізації на обличчі, шиї висипка може нагадувати набряк Квінке. Мікроскопічно у везикулах кліща не знаходять. Коли спостерігається везикуло-бульозна висипка в значній кількості, то може бути підвищення температури тіла навіть до 380С впродовж 1-2 днів, головний біль, артралгії. Тривалість хвороби 7-10 днів і настає одужання, іноді в місцях висипки залишається темно-бура пігментація. Кліща знаходять в зерні. З лікувальною метою застосовують 10-15% сірчану мазь, збовтувану суміш, антигістамінові препарати.

8. Короста, яка викликається кліщами, що паразитують на тваринах і птахах (коні, вівці, кози, собаки, щурі, кури, голуби та інші). Інкубаційний період кілька годин. Ці кліщі тільки кусають людей, не проникаючи в епідерміс і не утворюючи ходів. У хворих після укусів цих кліщів виникає сильна сверблячка. Висипка складається з більших, ніж при людській корості, яскраво-червоних папул, уртикарних елементів, везикул, геморагічних кірочок. Локалізація висипки відповідає місцям контакту із тваринами. Кліщ на шкірі людини не розмножується, тому в зішкрябуваннях зі шкіри ніколи не буває яєчок, личинок, німф. Самих кліщів можна виявити та тваринах, в приміщеннях, на одязі хворого. Можливе самовилікування після припинення контакту із хворими тваринами і частому купанні. Лікування таке ж, як і при людській корості. Проводиться дезінфекція білизни, приміщення, лікування тварин.

Особливості сучасної корости. В окремих випадках в сучасних умовах короста може мати низку особливостей: 1) іноді мало висипки, незважаючи на тривалий перебіг; 2) може не бути сверблячки; 3) можлива наявність уртикарних елементів; 4) відсутність висипки на кистях внаслідок частого попадання на шкіру різних мастил, бензину, паст, порошків та інших хімікатів.

Слід диференціювати названі вище види корости, а також у випадку сверблячки мати на увазі свербець (пруріго), кропив’янку, токсикодермії, шкірну сверблячку тощо.

Критерії діагностики корости:

А. Клінічні:

Наявність сверблячки, яка посилюється ввечері і вночі.

Характерна локалізація висипки.

Наявність коростяних ходів, симптому Арді.

Попарне і ланцюжком розміщення папульозних елементів.

Локалізація висипних елементів на геніталіях у чоловіків і в ділянці грудних залоз навколо соска у жінок.

Локалізація висипки, в тому числі і бульозних елементів, на долонях і підошвах у дітей до 3-4 річного віку.

Швидке припинення сверблячки при призначенні протикоростяної терапії.

Врахування епідеміологічних даних (наявність хвороби в інших членів сім’ї, осіб, які спали разом, чи були в статевому контакті).

Б. Лабораторні:

Звичайно ж, бажано підтвердити клінічний діагноз даними лабораторного дослідження (знаходження самки кліща, яєчок, личинок, німф, ходів). Однак негативні результати лабораторних пошуків не виключають у хворого корости при наявності більш-менш типової клінічної картини. Коли ж клінічний діагноз викликає сумніви, обов’язкове лабораторне його підтвердження.

Існує кілька методів лабораторної діагностики корости.

Метод тонких зрізів: лезом або маленькими ножицями зрізають ділянку рогового шару епідермісу разом з коростяним ходом або везикулою і після обробки 20% лугом протягом 5 хвилин досліджують під мікроскопом. Метод дозволяє виявити кліща, яйця, екскременти.

Метод зішкрябування патологічного матеріалу: на предметне скло наносять краплю гліцерину або 20% лугу. Лезом роблять зішкрябування коростяного елемента, не зачіпаючи сосочкового шару дерми. Вміст переносять на предметне скло, накривають покривним склом, злегка натискують і через 10 хвилин розглядають під мікроскопом.

Можливі ускладнення корости:

І. Ускладнення з боку шкіри:

а) пов’язані з коростою внаслідок розчухів: піодермії (гноячкові хвороби – стептококове та змішане імпетиго, ектима, фолікуліти, фурункули); дерматити, іноді з явищами екзематизації;

б) постскабіозна лімфоплазія шкіри ( посткабіозні вузлики) виникають після або в процесі основної хвороби. Вузлики круглі або овальні розміром від горошини до квасолі синюшно-рожевого або буро-червоного кольору з гладкою поверхнею, щільної консистенції, поодинокі або множинні, часто локалізуються на жіночих геніталіях, внутрішніх поверхнях стегон, животі, в ділянці пупка, пахвових ямках, навколо сосків у жінок, рідко на вушних раковинах, повіках; характерна інтенсивна сверблячка. Перебіг тривалий (місяці, роки), але доброякісний. Характерний спонтанний регрес і рецидиви на тих самих місцях, можливий розвиток вузликів і в інших ділянках. В крові може спостерігатись лімфоцитоз (до 45%). Вузлики резистентні до місцевої терапії, в тому числі і протикоростяної. Рекомендують кортикостероїдні мазі під оклюзійну пов’язку;

в) пов’язані з лікуванням: дерматити, іноді з явищами екзематизації.

ІІ. Ускладнення з боку внутрішніх органів, крові:

1)         коростяна нефропатія (білок в сечі) розглядається або як вираз імунологічного феномену, або спричиняється бактерійним чинником, зокрема, нефрітогенним бета-гемолітичним стрептококом.

2)         Кров: можлива еозинофілія, на тлі ускладнення піодермією – лейкоцитоз, прискорена ШОЕ.

Лікування призначається лікарем.

У випадках підозріння на коросту і коли не вдається підтвердити діагноз лабораторними дослідженнями доцільно проводити пробне протикоростяне лікування. В разі позитивного ефекту хворий реєструється з діагнозом корости і проводяться всі протиепідемічні заходи. Неодмінною умовою успіху є одночасне лікування всіх осіб, які знаходяться у тісному побутовому контакті із хворим, інакше неминуча реінфекція.

Найбільш ефективними і поширеними способами лікування корости в нашій країні є лікування бензилбензоатом, простою сірчаною маззю; французький аерозоль „Спрегаль” виліковує коросту за 24 години. Лікування доцільно проводити у вечірній час між 18 і 21 годинами, враховуючи біоритм життєдіяльності коростяного кліща. При цьому протикоростяні препарати діють безпосередньо на кліщів і личинки, а також потрапляють в організм кліща при прогризанні ним ходів, яке здійснюється переважно ввечері. Рекомендується купання перед кожним втиранням препаратів. Цим досягається змивання личинок з поверхні шкіри, а також розм’якшення епідермісу, що сприяє проникненню препаратів в ходи чи елементи висипки.

Лікування бензилбензоатом

1.       Одним із найбільш ефективних і зручних є лікування корости 20% суспензією бензилбензоату (офіційний препарат „педицид” зі строком придатності 1 рік). Кліщі, німфи, личинки і яйця з ембріонами гинуть вже після одноразового втирання препарату. Але невелика частина личинок в яйцевих оболонках, що готові до вилуплення, залишається неушкодженою навіть впродовж дводенного курсу лікування. Їх вилуплення сприяє збереженню симптомів хвороби у окремих хворих і потребує додаткового лікування. Оскільки сформовані личинки виходять із яєць через 1,5-2 доби і тоді стають доступними для дії препарату, рекомендується наступна методика лікування бензилбензоатом, яка, до речі, при ретельному її дотриманні гарантує 100% одужання, навіть в ускладнених випадках.

Спосіб застосування

Ванна, зміна натільної і постільної білизни.

Суспензію збовтують (!) і втирають у всю поверхню шкіри, особливо добре у місця висипки.

2-й і 3-й день нічого не роблять і не міняють білизну, не миються.

На 4-й день знову ванна, зміна білизни, повторне втирання: в наступні 2 дні не міняють білизни і не миються.

На 7-й день ванна, зміна білизни, одужання.

Аналогічний спосіб застосування 20% емульсії бензилбензоату.

Примітки:

У дорослих втирають суспензію (емульсію) у всі ділянки шкіри, крім обличчя, а не тільки у місця висипки, оскільки на вільних від висипки ділянках шкіри можуть знаходитись личинки, які ще не спричинили висипки. В разі збереження цих личинок рецидив неминучий.

Дітям до 4-х років застосовують 10% суспензію бензилбензоату і втирання проводять також у шкіру шиї, обличчя, волосистої частини голови, оскільки короста у таких дітей уражає і ці ділянки.

Із кистей суспензію не змивають не менше 3-х годин, після змивання втирання повторюють.

Остерігатись попадання суспензії в очі (!), оскільки в таких випадках розвивається кон’юнктивіт.

Для дорослих на одне втирання необхідно в середньому 100 мл суспензії (емульсії).

Лікування простою сірчаною маззю (33%)

Ванна, зміна натільної і постільної білизни.

Мазь втирають у всю поверхню шкіри, особливо ретельно в ділянках висипки, щоденно впродовж 6 днів поспіль, не змінюючи білизни.

На 7-й день ванна, зміна білизни, одужання.

Дітям до 3-4 років застосовують 10-15% сірчану мазь.

Після миття рук втирання мазі в шкіру рук повторюють.

Лікування аерозолем „Спрегаль”

Лікування проводять ввечері, щоб препарат діяв і вночі.

Розпилювання аерозолю проводити на віддалі від вогню і при відкритих вікнах (провітрити приміщення).

Стати на рушник і розпилити препарат на всі ділянки тіла, крім обличчя і голови, найбільше на ділянки висипки.

Одягнути чисту білизну і не митись 12 годин.

Не раніше, ніж через 12 годин після розпилення препарата, помитись з милом і добре змити водою.

Протиепідемічні заходи

Огляд контактних осіб. Виявлених хворих на коросту лікують одним із названих методів, контактним особам без наявності корости проводять профілактичне лікування. При виявленні корости у дітей, які відвідують дитячі установи, проводиться огляд персоналу.

Диспансерне спостереження за особами, що перехворіли на коросту, з повторним оглядом через 3-4 тижні.

Білизну кип’ятять, прасують гарячою праскою, виставляють на мороз.

Короста  - контагіозне захворювання, яке являє небезпеку як для хворого, так і для оточуючих, а своєчасне виявлення хворих і ізоляція їх від колективу є важливими умовами в профілактиці поширення хвороби.

Чинники, які сприяють поширенню хвороби:

погані санітарно-гігієнічні умови;

тримання дітей в колективах (садочки, інтернати);

міграція населення (туризм, сезонні роботи, відрядження, курорти);

нехтування правилами особистої гігієни;

несвоєчасне звернення по медичну допомогу;

відсутність огляду і лікування контактних осіб;

самолікування.