Папіломавіруси - сімейство, що об'єднує групу ДНК-вмісних вірусів. Всі віруси цієї групи є внутрішньоклітинними паразитами, вірусна ДНК інтегрується з геномом клітини-господаря, внаслідок  чого клітина втрачає здатність до контактного інгібування і починається її неконтрольований поділ. Таким чином, папіломавіруси, як і віруси герпесу, можуть здійснювати онкогенний вплив. Описано більше 100 типів ВПЛ, з них щонайменше 30 типів можуть інфікувати геніталії. 

Епідемічний паротит (свинка, завушниця) - гостре високо контагіозне  інфекційне захворювання, яке характеризується лихоманкою, загальною інтоксикацією, враженням слинних залоз, а іноді статевих та інших залоз, нервової системи. Збудник хвороби - вірус, нестійкий поза організмом, руйнується при нагріванні та ультрафіолетовому опроміненні. Джерело інфекції - лише людина, хворий з яскравими ознаками захворювання чи без них. Хворий стає заразним за 1-2 дні до появи ознак хвороби та в перші 5 днів захворювання.

Кліщовий енцефаліт – це природно – вогнищеве гостре інфекційне вірусне захворювання з переважним ураженням центральної нервової системи, яке може привести до інвалідності, а в окремих випадках - до летальних випадків.

Дане захворювання є  ендемічним для регіонів, де розповсюджені основний вектор/переносник – кліщі Ixodes ricinus та Ixodes persulcatus. В природних вогнищах вірус кліщового вірусного енцефаліту (КВЕ) циркулює за ланцюгом: кліщі – дикі хребетні – кліщі. Вірус кліщового енцефаліту зберігається та розмножується в організмі переносника – іксодового кліща на всіх стадіях його розвитку. За результатами досліджень, в одному кліщі вміщується до 10 мільярдів вірусних частин. Потрапляння в кров людини навіть однієї мільйонної долі цієї кількості вірусів може бути достатнім для розвитку інфекції. Зараження людини відбувається під час кровоссання кліща, при випадковому роздавлюванні кліща чи розчісування місця укусу та втиранні в шкіру зі слиною чи тканинами кліща збудника інфекції, при вживанні в їжу сирого молока інфікованих кіз, корів. Найчастіше зараження відбувається у весняно – літній період, що обумовлено періодом активності кліщів. До зараження КВЕ сприйнятливі всі люди, незалежно від віку та статі. Від хворої людини до здорової це захворювання не передається.

Краснуха – типова дитяча інфекція, що спостерігається у дітей віком від 5 до 14 років. Вона була поширена рівномірно по всьому світові до запровадження вакцини у 1969 році. В США невеликі епідемії спостерігалися кожні 6-9 років, більш масштабні епідемії траплялися кожні 10-30 років, особливо значними були ті, що відбулися у 1935, 1943 та 1964 роках. З країн, що не мають програм з вакцинації для профілактики краснухи, повідомлення про епідемії продовжують надходити кожні 4-5 років. Велика пандемія краснухи, що почалася у Європі на початку 60-х років, досягла США у 1964 році. Вона викликала приблизно 12,5 мільйонів випадків захворювань. Результати цього масштабного спалаху були згубними: 11000 випадків невиношування, мертвонароджуваності та викиднів, а також 20000 випадків народження дітей із синдромами вродженої краснухи (СВК). Під час цієї пандемії проблема СВК постала з усією серйозністю , і необхідність створення вакцини стала очевидною. На сьогодні краснуха є самою масовою інфекційною хворобою серед інфекцій, що керуються засобами специфічної профілактики. За 10-річний період перехворіло 639 тис. осіб, із них 520 тис. дітей (81,4%). Темпи зниження цієї хвороби не такі вражаючі, як при інших керованих інфекціях, бо специфічна профілактика краснухи в країні почала проводитись тільки із 1996 року і усі роки майже до 2002 року обсяги щеплень були незадовільними, що пов’язано з відсутністю цільового фінансування на закупівлю вакцини. І тільки у 2003-2006 роках показники охоплення щепленнями дітей до 2 років досягли 93,5 та 99,0%% відповідно.

Поліомієліт – це інфекційне захворювання, збудником якого є поліовірус. Захворювання може виникнути в будь-якому віці, але найчастіше хворіють діти до трьох років (50-70% від загальної кількості хворих), у яких спостерігаються явища паралічу. В організм людини вірус потрапляє через рот, потім розмножується в єпітеліальних клітинах горла і кишечника. Інкубаційний період продовжується від 4 до 35 днів і частіше першими симптомами захворювання є лихоманка, слабкість, головний біль, блювота, закріп (чи, рідше, діарейний синдром), ригідність мґязів шиї та біль в кінцівках.

Герпес-вірусна інфекція відноситься до найбільш поширених вірусних інфекцій.

Герпетичні вірусні захворювання – одна з актуальних проблем сучасної клінічної медицини. В організмі людей герпес-віруси, як правило, довгий час перебувають безсимптомно. І в разі розвитку имуносупресії можуть спричиняти тяжкі ускладнення смертельним результатом. За даними ВООЗ, в структурі смертності від вірусних захворювань герпес знаходиться на другому місці (15,8%) після вірусних гепатитів (35,8%).

Вірусний гепатит В належить до інфекцій, що представляють надзвичайно серйозну медичну та соціальну небезпеку. До 10% дорослих та до 90% дітей, які перенесли інфекцію, стають носіями вірусу гепатиту В з подальшою хронізацією паталогічного процесу та розвитком цирозу та раку печінки (гепатоцелюлярної карциноми). Вірус гепатиту В визнано Всесвітньою Організацією охорони здоров’я, як основний етіологічний агент первинного раку печінки, що приблизно складає 80% первинних ракових захворювань печінки. Кожного року у світі від гострого вірусного гепатиту В та його наслідків помирає від 1,5 до 2 млн. осіб, з них біля 100 тис. від блискавичного гепатиту, 500 тис. -– від гострого гепатиту, біля 700 тис. – від цирозу печінки та 300 тис. – від первинної гепатокарциноми. За останні 15 – 20 років від вірусного гепатиту В померло більше людей, ніж від бойових дій за час другої світової війни. Вірусний гепатит В це типова кров’яна інфекція. Концентрація вірусу інфікованої людини сягає 109 віріонів в 1 мл крові, а інфікуюча доза міститься в 0,00004-0,000001 мл крові. Передача вірусу відбувається через кров: при внутрішньовенному введенні наркотиків, через наколювання, косметичні процедури, прямі статеві контакти, від матері до дитини під час пологів, при проведенні інвазивних маніпуляцій з діагностичною та лікувальною метою, при побутових контактах через рани та мікротравми при користуванні спільними приладами для гоління, зубними щітками, рушниками, тощо. Період від зараження до прояву первинних симптомів в середньому складає від 45 до 180 днів.